Тестові та діагностичні завдання для контролю знань зі спеціальної ветеринарної вірусології: навч.посіб.

Abstract

Віруси є облігатними (абсолютними) внутрішньоклітинними паразитами на генетичному рівні. Це неклітинна форма життя, що існує в неактивному стані у вигляді віріонів. Віріон складається з молекули нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК) і протеїнової оболонки – капсиду, а в складних вірусів є ще зовнішня ліпопротеїнова оболонка – суперкапсид. На відміну від інших організмів, генетичний апарат яких представлений дволанцюговою ДНК, носієм генетичної інформації у вірусів можуть бути як ДНК, так і РНК. Відповідно віруси поділяються на ДНК-геномні та РНК-геномні, причому ~ 80% вірусів тварин містять РНК. Нуклеїнові кислоти вірусів надзвичайно різноманітні: одно- і дволанцюгові, лінійні та кільцеві, фрагментовані й навіть роз’єднані. Разом з тим, генетичний код є універсальним – однаковим для бактерій, архей, грибів, найпростіших, тварин, рослин і вірусів. Кардинальною відмінністю вірусів від інших організмів, навіть найпримітивніших, є відсутність у них власних протеїносинтезувальних систем. Синтез вірусних протеїнів здійснюється на рибосомах клітин. Тому віруси можуть розмножуватися тільки в живих клітинах, паразитуючи в них своєю нуклеїновою кислотою. Отже, віруси – це автономні генетичні структури, які здатні функціонувати та репродукуватися лише в чутливих до них клітинах тварин, рослин, грибів, найпростіших, бактерій та архей. У лабораторних умовах віруси культивують на чутливих тест-об’єктах: лабораторних тваринах, курячих ембріонах і культурі клітин, яка знімає видові обмеження та є найдосконалішою біологічною системою для культивування вірусів.