“Меланіявет” (вушні краплі). Дослідження гострої і хронічної нашкірної токсичності у лабораторних щурів: ст.

Abstract

Досліджено гостру (підгостру) та хронічну нашкірну токсичність багатокомпонентного засобу (гентаміцину сульфат, ніс- татин, івермектин, діоксидин, димексид, дексаметазон, лідокаїн) з підтвердженою фармакологічною активністю за зовнішнього отиту в собак. Попередніми дослідженнями з вивчення фізико-хімічних і фармакологічних властивостей встановлено, що препа- рат під назвою “Меланіявет” (вушні краплі), як розчин для зовнішнього застосування, є взаєморозчинною і стабільною лікарською формою, має прозорий з жовтуватим відтінком колір, розшаруванню з утворенням осаду впродовж 12 міс. не піддається. За допомогою високоефективної рідинної хроматографії (ВЕРХ) підтверджено сумісність компонентів препарату та відсутність взаємодії окремих інгредієнтів при одночасному перебуванні їх у складі розчину. Гостру токсичність препарату “Меланіявет” визначали за одноразового внутрішньошлункового введення і нашкірного нанесення в лабораторних щурів. Встановлено, що дослі- джуваний засіб в дозі 5000 мг/кг м.т. (внутрішньошлунково) і 2000 мг/кг м.т. (нашкірно) загибелі тварин та клінічного прояву інтоксикації не викликає. DL50 препарату >5000 (2000) мг/кг м.т. За класифікацією – IV клас токсичності (малотоксичні речови- ни), 5 категорія (УГС). Дослідження нашкірної токсичності багатокомпонентного препарату впродовж 28-ми діб показало, що він не викликав ні загибелі щурів, ні жодних ознак інтоксикації. Тварини дослідних груп, незалежно від дози досліджуваного засобу, впродовж усього періоду досліду були активними. Їх рефлекторна реакція і збудливість нічим не відрізнялася від тварин, яким на підготовлене місце аплікації наносили воду (К). Апетит у тварин групи Д2 і Д3 (5 і 10-ти кратні до оптимальної дози препарату) був дещо пригніченим. Як результат, маса тіла щурів цих груп на кінець досліду була меншою від контролю на 12,1 (Р < 0,05) і 13,3 % (Р < 0,05). Тривале нашкірне застосування лабораторним щурам препарату “Меланіявет” у терапевтичній дозі (0,6 мл/кг м.т.) не викликало вірогідних змін у динаміці вагових коефіцієнтів маси внутрішніх органів та показників, які характеризують їх мор- фологічний і біохімічний статус. Застосування досліджуваного засобу в 5 і 10-ти кратній дозі (3 і 6 мл/кг м.т.), по відношенню до терапевтичної, викликало зростання вагового коефіцієнту маси печінки, селезінки, серця і нирок. У сироватці крові тварин групи Д3 зростала активність АлАТ, АсАТ, ЛФ та концентрація сечовини і креатиніну, кількість еритроцитів, лейкоцитів і вміст гемо- глобіну у крові тварин тенденційно знижувалась. На 42-у досліду, або через 2 тижні після припинення нашкірного нанесення пре- парату, характерним було поступове відновлення функціонального стану тварин дослідних груп.