Щільність посадки, як можливий етіологічний чинник розвитку “наминів” кіля у ін диків : ст.

Abstract

Суттєве зростання попиту серед населення на індичатину робить індиківництво одним із найбільш конкурентоспроможних та економічно вигідних видів агробізнесу та сегментом птахівництва, що найбільш швидко розвивається. Інвестиційна привабливість вирощування індиків щорічно зростає на 20–30 %, а рентабельність становить від 20 до 25 %. Попит споживачів, який забезпечує постійний ринок збуту, достатня кормова база, наявність трудових ресурсів та ряд інших чинників стали передумовами трансформування вирощування індиків із дрібних присадибних підприємств у великі промислові комплекси, у яких зазвичай, впроваджена інтенсивна технологія виробництва. Бажання власників збільшити прибуток, використавши для цього мінімальний обсяг виробничих площ, досить часто зумовлює порушення встановлених санітарно-гігієнічних вимоги, які регламентують щільність посадки птиці на 1 м2 площі. Збільшення кількості тварин чи птиці на певній території призводить до погіршення фізіологічного стану організму, зниження резистентності, а також є причиною виникнення та розвитку захворювань як інфекційної, так і незаразної етіології. За інтенсивної технології вирощування індиків відбувається швидкий ріст м’язової тканини, зокрема грудини, яка за високої щільності посадки частіше піддається травмуванню, що може бути одним із етіологічних чинників утворення та розвитку “наминів” кіля.