Скотарство у традиційній звичаєво-обрядовій культурі українців (середина ХІХ – початок ХХІ ст.): ст.
Loading...
Date
Authors
Journal Title
Journal ISSN
Volume Title
Publisher
НВК "АТБ", Львів
Abstract
Скотарство – другий за значимістю вид сільськогосподарських за-
нять українців після землеробства. Саме визначення з історико-
етнографічного погляду стосується копитних, зокрема великої рогатої
худоби, рідше – коней, овець, кіз, свиней (але не кролів), його не слід
плутати з терміном «тваринництво». Більшість фахівців уважає скотарс-
тво підрозділом тваринництва та пов’язує його виключно з розведенням
стадних копитних тварин.
Для українських індивідуальних селянських господарств худоба
традиційно давала молоко, м’ясо, сировину для одежі, а також слугувала
тягловою силою, що і спричинило формування уявлень про її ключову
роль у багатьох обрядах родинного та календарно-побутового циклу.
Свійські тварини були тісно пов’язані зі своїми господарями, і ще з дав-
ніх-давен неабияк упливали на розвиток їхнього світогляду.
Етнографічні студії над традиційним скотарством українців розпо-
чалися у середині ХІХ ст.
Пропонована розвідка охоплює всю етнічну територію українців.
Ідеться про площу сучасної України та прилеглі терени сусідніх держав,
де українці згідно з переписами становили більшість у другій половині
ХІХ – першій половині ХХ ст. Територіальні особливості скотарської
звичаєво-обрядової культури подані відповідно до принципів історико-
етнографічного районування.
Хронологічні межі пропонованих студій сягають лише середини ХІХ
ст., що зумовлено станом збереження джерельної бази. Верхня межа дос-
лідження охоплює перші два десятиліття ХХІ ст.
